Шановні друзі!
Нас заведено щороку вітати в цей день з Днем свободи. От вийшов я тепер на вулицю Городецького, а трохи раніше вона називалась вулицею Карла Маркса, а ще раніше Миколаївською, а там стільки війська стоїть! Як казав Грибоєдов, ще в ліберальні часи Олександра I, «а дураков в этой стране больше, чем солдат». Проходжу я скрізь це військо і кажу : «Вітаю Вас з Днем свободи!». Но «не был понят». Але пропустили! Про це все сказав Шевченко десь 151 років тому, майже день в день. Один з останніх його текстів:
І день іде, і ніч іде.
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
Бачите, цей самий вірш прозвучав, бо він важливий сьогодні для всіх. Важливий і для нас у цьому залі, оскільки ми зібралися тут щоб поговорити про долю українського кіно і шевченківські теми в ньому.
Десь наприкінці 60-х років вийшов фільм Тимофія Васильовича Левчука «Помилка Оноре де Бальзака». Там є сцена. 1848 рік, на Дніпровських схилах стоїть Хохряков і каже: «А хто ж у нас найліпший поет?». А один добродій каже: «Шевченко». І читає ось цього самого вірша. Десь так за 11 років до того, як вірш цей був написаний.
Шевченківська тема завжди була присутня в нашому кінематографі і, на превеликий жаль, вона була категорично не прояснена, не подана. Робили цю тему люди неймовірно обдаровані. Якщо говорити одверто, це були люди найбільш обдаровані за весь час української присутності в сфері кіно, а результати відповідні. Скажімо, 40-річний Ігор Савченко не просто закінчує свій фільм про Шевченка, він в останній тиждень свого життя приходить на Київську студію, і вслід за тим на повну силу монтує усно свою стрічку. Усно! Це все одно, що всліпу грати з 50 претендентами на шахову корону!
А вслід за тим цей фільм показують Сталіну. І Сталін сказав: «Хорошо. Но вот там есть такой эпизод, где Шевченко выходит на улицу, а мимо него проезжает императорский поезд, такой пышный, такой грозный. Советскому человеку еще рано смотреть такое кино». І викреслили цю саму частину. Траплялось і інше, анекдотичне, через що ми зрештою не могли належно вирішити цю саму тему.
Скажімо, десь там фільм вже закінчений, і раптом, якийсь консультант подивився на Миколу Гулака, і сказав, що це має бути зовсім не Микола Іванович, бо насправді це ж Гулак Артемовський. Довелося знімати той самий епізод, де з’явився Гулак Артемовський з бородою, яку він відпустив лише у 80-х роках того ж століття.
Шановне товариство! Так траплялося, і тут нічого не поробиш. Але справа не лише в анекдотах. Адже явище Шевченка настільки грандіозне, глибоке, що вимагає постійного осмислення.
Скажімо десь буквально за два місяці до того віршу, який я прочитав, 24 вересня Шевченко іде на обід до великого нашого математика Остроградського. І потому з’являється вірш:
І Архімед, і Галілей
Вина й не бачили. Єлей
Потік у черево чернече!
А ви, святиє предотечі,
По всьому світу розійшлись
І крихту хліба понесли
Царям убогим. Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Чесно кажучи, шановний Інститут літератури, Миколо Григоровичу, (ред.- Жулинський М.Г.), здався перед першими рядками цього вірша, сказавши, що вони загадкові. А даремно!
Річ у тім, що Остроградський, а це був день його іменин, не пив вина. Він пив тільки воду, той самий нащадок і Архімеда, і Галілея, він був одним з найсильніших математиків всіх часів і народів. А далі зрозумілим стає зміст наступних рядків. Не Архімед, Галілей і Остроградський перемогли у світовому часі. У цьому часі переміг догмат різних напрямів, а Галілей мастило в цьому самому догматі, ну і нарешті, «крихту хліба понесли Царям убогим». Тут не має ніякої таємниці.
В засланні Шевченко зустрічається з академіком Бером, людиною неймовірного інтелекту. Так склалося, що каспійського оселедця тоді не їли і казали, що це «какая-то отрава». А він сказав: «Їжте цього оселедця, це дуже смачно!» І в слід за тим той оселедець ввійшов у харч «низів» імперії десь на 50 років, так само, як і картопля. Він порятував мільйони людей, крихту хліба понесли не тільки Царям убогим, а взагалі убогим.
Я до того, що зрештою явище Шевченка дуже складне, і інтерпретація його вимагає неймовірних зусиль. Кінематограф – це щось дуже конкретне, треба все це показати. Але щоб показати, треба знати це. Вслід за цим, для того, щоб показати, потрібен колектив, який це все зробить, і, зрозуміло, має бути людина, яка буде іти попереду цього самого колективу.
Ми в дуже складній ситуації, як і було сказано у тому славнозвісному вірші - «і день іде…..». Знаєте, великий поет не перебільшує. Грабовський сказав, що це неймовірно сильний вірш, може найсильніший в українській поезії. До речі, син Грабовського винайшов телебачення, цей винахід потім приписали іншим американським, російським і іншим…От така у нас доля. Але треба виходити з цієї самої долі, треба нарешті проінтерпретувати екранного Шевченка відповідним чином, переконливим чином. Але з однією умовою: потому почнуться інші інтерпретації цього самого світу, і слідом за тим ми вийдемо із цієї неймовірної кризи, в яку ми знову ввійшли.
В зв’язку з цим мене надзвичайно зацікавив цей конкурс, в ньому є один плюс і грандіозний один мінус. Йдеться про те, що в напрямі мінусу – неважнецько знають автори шевченківський матеріал, але всі вони без винятку, знаходяться в якомусь органічному чутті Шевченка. І от я маю надію, що ми разом з Вами зробимо добру справу і для Шевченка, і для всієї країни, і спеціально для нашого українського кінематографу.
